27 червня напередодні дня конституції терпець урвався. Як чиновники місцевого самоврядування Степанченко і Багрянцева не старалися, як свободівські посіпаки не підкрадалися до трамваю щоб викрутити гайку і зробити його нерухомим, нічого не вдалося. Самі трамвайники, активісти самооборони, прості люди та депутати були одностайні- транспорт на маршрути! Цього разу міліція була із народом. Ланцюга, що спутував двері розірвали і місто знов почуло, що “перестуком трамвайним починається ранок”.
Після першої малої перемоги усі рушили до міської ради аби змусити чиновників заплатити зарплату трамвайникам. Та виявилося що з усіх вересків мера про бюджет лишився пшик! Бюджета так ніхто і не показав! Бо його щоб подивитися немає, а щоб брехати про нього – то він є.
Ще активісти виявили у залі смердючі дитячі ліжка найнятих “страйкарів”, які без оплати за страйк ним знехтували і лишили лише сморід на оброблених підодіяльниках із дитячого відділення лікарні…
У цей час “свободівці” стали “побитими і хворими”. Вірний служака конотопських націоналістів головлікар Носач, за вказівкою мера із Брюселя, усіх посіпак сховав за бюлетенями. Примара Семеніхіна, “не потиснувши руку генсеку ООН”, перериває вояж Європою і повертається до Конотопа зупиняти трамвай. Бридко. І ця гидь нами керує…